НАПИНДЮЧИТИСЯ

НАПИНДЮ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм.

1. Набрати пихатого, бундючного вигляду. — Я накинув свою скуфію, надів найновішу, найпросторнішу рясу, трохи напиндючивсь та й пішов (Н.-Лев., І, 1956, 126); — Я не хочу, щоб мною командували боягузи! — напиндючився Дулькевич (Загреб., Європа 45, 1959, 104).

2. Тс саме, що наду́тися 4. Він примітив, що його не слухають, розсердився, напиндючився, вийняв з кишені газету й почав нишком читати (Н.-Лев., V, 1966, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 143.

Напиндю́читися, чуся, чишся, гл. Надуться. Нажабиться кожен, напиндючиться. Св. Л. 291.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 508.