НАПИНДЮЧЕНИЙ

НАПИНДЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм. Надмірно пихатий, зарозумілий, чванливий. Билися й на весіллях, особливо з напиндюченими багачиками, коли ті вже занадто задирали носи та насміхалися з бідноти (Козл., Ю. Крук, 1957, 366); За Оксентієм з одного боку цибав Софрон — напиндючений, неначе то його самого на делегата обрано; з другого — дріботіла Меланя (Смолич, Мир.., 1958, 195); // Який виражає пихатість, зарозумілість і т. ін. Пані, тримаючи на шворці песика, здивовано зиркнула на залізничника, перевела напиндючений погляд на переселенців (Стельмах, І, 1962, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 143.