НАМОЩУВАТИ

НАМО́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМОСТИ́ТИ, ощу́, о́стиш, док., перех. і рідко без додатка.

1. Мостячи, накладати певну кількість чого-небудь. Любив він пахощі — і всякої трави Намощує було в тім курені надводнім (Рильський, Поеми, 1957, 229); Загадала [Кайдашиха] Лаврінові намостити на возі високо сіно, ще й заслати килимом (Н.-Лев., II, 1956, 316); Саїд відійшов від килимів та подушок, що мати намостила (Ле, Міжгір’я, 1953, 129); // Мостячи, влаштовувати, виготовляти що-небудь. Одарка кинулася і витягла усяке дрантя, намостила кубельце на полу, куди баба й положила дитину (Мирний, І, 1954, 53); Петро Карпович попросив намостити йому високу постіль, покласти кілька подушок під голову (Збан., Переджнив’я, 1955, 340); Гуси намостили поблизу гніздо і через кілька днів у ньому з’явилося велике зеленкувате яйце (Багмут, Опов., 1959, 53).

2. Те саме, що настила́ти 2. Довелося намощувати ще один настил (Шиян, Партиз. край, 1946, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 132.

Намо́щувати, щую, єш, сов. в. намости́ти, мощу, стиш, гл.

1) Намащивать, намостить.

2) Настилать, настлать. Дурень намостив колючок під яблунею. Рудч. Ск. II. 156.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 504.