НАЛИСНИК

НАЛИ́СНИК, а, ч. Тонкий млинець, в який загортається якась начинка, найчастіше з сиру. — Сьогодні замісто налисника з сиром будете на третю страву їсти пироги з черницями (Фр., II, 1950, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 119.

Нали́сник, ка, м.

1) Блинчикъ. Божі онучі розводяться на молоці — нестемнісінько, як налисники московські. Ном. № 457.

2) Да́ти нали́сника. Въ переносномъ смыслѣ: ударить (по лысинѣ, головѣ?). Не йди, бідо, по мисках! а б’ють біду по висках! Пішла біда до мисника, і там дано налисника; пішла біда до груби, — і там дано у груди и т. д. КС. 1884. І. 28.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 499.