НАЛАПУВАТИ

НАЛА́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЛА́ПАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Обмацуючи, знаходити, виявляти кого-, що-небудь. Налапала [Оксана] поночі засув (Кв.-Осн., II, 1956, 453); Юра перестрибнув через невисокий паркан. Механічно він налапав по стіні кінчик мотузка (Смолич, Дитинство, 1937, 152).

2. перен., розм. Виявляти в результаті розшуків. — Теперечки, спасибі їм, понасилали тих томів: що треба, хоч не скоро, а налапаєш (Стор., І, 1957, 124); Налапавши, білих, — раптово кидались [червоноармійці ] на них, і тоді в степах довго квоктали кулемети (Епік, Тв., 1958, 377).

3. тільки док., розм. Лапаючи, наловити в якій-небудь кількості. Пошли дурня по раки, а він жаб налапа (Номис, 1864, № 6577); Наймити швиденько побігли й налапали під камінням п’ять раків (Н.-Лев., III, 1956, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 115.

Нала́пувати, пую, єш, сов. в. нала́пати, паю, єш, гл.

1) Нащупывать, нащупать, находить, найти ощупью. Тільки мацають по столу (сліпі), ніяк не налапають тієї миски. Мнж. 92.

2) Ловить, наловить, хватать, нахватать. Пошли дурня по раки, а він жаб налапа. Ном. № 6577.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 498.