НАКОЛЮВАТИ

НАКО́ЛЮВАТИ, юю, юсш, недок., НАКОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, док., перех.

1. Колючи, приготовляти в якій-небудь кількості. (Гільде:] Поклади ти тую сокиру. [Готліб:] А хто ж скалок наколе? (Л. Укр., IV, 1954, 257); Порубав [Явтух] м’ясо, наносив води, наколов дровець (Ю. Янов., II, 1954, 211).

2. Ушкоджувати, ранити щось, наткнувшись на що-небудь гостре. Оповів [Йон] їй, як наколов собі руку батьковою бородою (Коцюб., І, 1955, 241); Юрасик ганявся за зеленим коником, наколов ногу і заплакав (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 6).

3. Натикати, настромлювати на що-небудь. Він рекомендує.. зрізати вручну кошики [соняшника] і наколювати їх на стебла донизу насінням для просушування (Хлібороб Укр., 9, 1965, 14); Наколов [Федоров] спичкою галушку у відрі, покуштував (Шер., В партиз. загонах, 1947, 75).

4. Прикріплювати що-небудь до чогось.

5. тільки док. Колючи, убити в якій-небудь кількості. — Навозив [Панько] жита й пшениці, і кабанів наколов колгоспних, і телят нарізав (Збан., Єдина, 1959, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 108.

Нако́лювати, люю, єш, сов. в. наколо́ти, лю́, леш, гл.

1) Накалывать, наколоть (остріемъ).

2) Надкалывать, надколоть, раскалывать, расколоть немного съ конца.

3) Щепить, нащепить. Наколи трісок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 495.