НАДИХУВАТИСЯ

НАДИ́ХУВАТИСЯ¹, уюся, уєшся, недок., НАДИ́ХАТИСЯ, нади́хаюся, нади́хаєшся і нади́шуся, нади́шешся, док. Багато, досхочу дихати. Їй хотілося, як тому вітрові, по степу ганяти, надихатися польового повітря, щоб аж у грудях займалось (Мирний, IV, 1955, 294); Після підвалу Це повітря здавалося таким цілющим, що вона не могла надихатися (Хижняк, Тамара, 1959, 132); // Дихаючи, вбирати в себе що-небудь. Вона надихалась у церкві ладану, і їй тепер здається, що його запах стоїть і тут, на вулиці (Донч., III, 1956, 27); — Коли надихаєшся голубого диму, голова закрутиться, сп’яніє і не встоїш на ногах (Чорн., Визвол. земля, 1959, 164); * Образно. Борис сидів, впивався тим чудовим видом, надихувався якимсь дивним, чистим супокоєм (Фр., III, 1950, 400).

НАДИ́ХУВАТИСЯ² див. надиха́тися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 68.

Нади́хуватися, хуюся, єшся, сов. в. нади́хатися, хаюся, єшся, гл. Вдыхать много, надышаться. Надихався чаду, а тепер голова болить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 482.