НАДАРЕМНИЙ

НАДАРЕ́МНИЙ, а, е, розм.

1. Який не дає наслідків; марний. Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна, що хлопці мають важливіші доручення (М. Ол., Чуєш.., 1959, 79); // Який не має успіху, не досягає мети; безуспішний. Надаремна спроба.

2. Який не має серйозних причин; непотрібний. Підняття народного добробуття [добробуту], народна просвіта, — були б багато вищими завданнями для польських панів, ніж надаремна й непотрібна іграшка в полонізацію галицьких українців (Н.-Лев., II, 1956, 393).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 61.

Надаре́мний, а, е. Напрасный, тщетный. Без твого призначення надаремна туга, сама даєш, вибіраєш, ах нелюба друга! Гол. І. 372.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 480.