НАГОРОДЖУВАТИ

НАГОРО́ДЖУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех.

1. Давати нагороду кому-небудь. Пан давно хвалився Остапові, що він його нагородить як слід за вірну службу (Мирний, IV, 1955, 29); Сорок одного голову найкращих колгоспів уряд нагородив вищою ознакою честі, слави і геройства — орденом Леніна (Ле, Історія радості, 1947, 302); // Висловлювати подяку, виражати задоволення, схвалення, виявляти прихильність у нагороду за що-небудь. Дружними оплесками нагороджують лектора вдячні слухачі

(Шиян, Партиз. край, 1946, 89); Уже він їй муж! Такою довірою, таким неймовірним щастям нагородила вона його ось тут під вітряні шуми (Гончар, II, 1959, 91).

2. перен. Віддячувати, відплачувати комусь за що-небудь. Степи переродяться, вони стануть родючими, вони щедро нагороджуватимуть труд хлібороба (Літ. газ., 26.IX 1950, 9); Природа, немов бажаючи нагородити нас за цілий день смертельних небезпек і втоми, посилала нам тиху красу липневого вечора (Кач., Вибр., 1953, 302).

3. перен., розм. Наділяти кого-небудь чимось небажаним, неприємним. Всю дорогу мати нарікала на свою нещасливу долю, що з усіх боків ошукала її: спочатку нагородила чоловіком-невдахою, а потім підкинула оцього опришка, оцього неслухняного Миколу (Збан., Курил. о-ви, 1963, 87); // Давати певну назву (перев. негативну). Ідіот, незграба, робот, ледащо дурне — такими та іншими прозвиськами в цьому дусі тільки й нагороджує Брага свій бульдозер (Гончар, Тронка, 1963, 266); Епітети "сонне", "тихе", якими письменники нагородили чимало міст, не підходять до Одеси (Літ. Укр., 10.ІУ 1964, 1).

НАГОРО́ДЖУВАТИ², ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех., розм.

1. Будувати, ставити що-небудь у великій кількості. [Одарка:] Які були старі тини — все за зиму попалила, а нагородити було нічим — хіба своїми пальцями!.. (Мирний, V, 1955, 233).

2. тільки док., перен. Наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін. — Ти, Дарино, не малу задачу задала мені і стільки в ній різного нагородила,.. що й самий найрозумніший навряд чи розгородить його (Стельмах, Хліб.., 1959, 506).

Нагороди́ти дурни́ць — наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін. Він тільки зрозумів.., що сповідь його була непотрібна, що він сьогодні нагородив чимало дурниць (Гур., Наша молодість, 1949, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 53 - 54.

Нагоро́джувати, джую, єш, сов. в. нагороди́ти, джу́, диш, гл.

1) Награждать, наградить. А хто ж мені нагородить за мої труди? Гол. І. 280. Я б думав нагородити його послугу тим, щоб настаноновити титарем. Г. Барв. 170.

2) Нагораживать, нагородить. Нагородив хлівів за для овець, а овець чорт-ма.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 477.