НАВІЖЕНИЙ

НАВІЖЕ́НИЙ, а, е.

1. Психічнохворий; божевільний. — Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була? (Вовчок, І, 1955, 130); Народи не бажають, щоб їхніх синів убивали в ім’я інтересів купки реакціонерів і навіжених політиків (Вісник АН, 5, 1949, 4); // у знач. ім. навіже́ний, ного, ч.; навіже́на, ної, ж. Психічнохвора людина; божевільний, божевільна. * У порівн. Сотник та десятник, як навіжені, бігали по хатах, шукаючи квартир, — і не могли ніде знайти (Коцюб., І, 1955, 199); Вітер шугав, як навіжений (Ткач, Жди.., 1959, 31); // Уживається як лайливе слово. — Навіжена, безглузда, непоміркована, схаменись! — говорив Клим, приступаючи до Лукини (Н.-Лев., III, 1956, 359).

2. Неврівноважений, нестриманий. Завела мене сюди моя навіжена весела вдача (Н.-Лев., IV, 1956, 299); Познайомлю тебе з таким же навіженим мрійником, як і ти (Чаб., Тече вода.., 1961, 50).

3. Позбавлений розумного змісту. Піди тільки проти їх [людей], зроби що таке, що не в’яжеться з їх навіженими звичаями, так і загукають: не можна! не годиться! (Мирний, III, 1954, 247).

4. перен. Який виходить за межі нормального щодо сили, величини, напруженості і т. ін. Рев сурем, дзвін броні, брех панських хортів, І гвалт навіжений мов з пекла злетів (Стар., Поет. тв., 1958, 215); Багрич відчуває, як недобра, навіжена лють насувається на нього (Дмит., Обпалені.., 1962, 9); За весь час своєї служби в обласному управлінні у Ріти не було такого навіженого дня, як сьогодні (Збан., Переджнив’я, 1955, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 33.

Навіже́ний, а, е. Безумный, сумасшедшій. Юпітер, гнівом роспалений, влетів до них мов навіжений. Котл. Ен. VI. 5.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 470.

навіже́ний — який перебуває в Божій волі, божевільний; (за І. Огієнком, кого «навістив (навідав)» Бог); той, хто втрачає розум, тобто карається. Юпітер, гнівом розпале­ний, влетів до них, мов навіжений (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 382.