НАВОЖДЕННЯ

НАВОЖДЕ́ННЯ, я, с. Те, що в повір’ях ніби навіяне "злою силою" з метою спокусити; обман почуттів, привид, сон. Пристав підскочив, як опарений: — Що це мені за навождення? Та тут, здається, все кує крамолу, все отруєно одним духом (Вас., І, 1959, 296); [Шевченко:] Маріє! Ви! Це навождення… чари! В цю саму мить мій дух до вас летів (Коч., III, 1956, 183).

Дия́вольське (сатани́нське і т. ін.) навожде́ння — привид, який ніби навіяний дияволом (сатаною і т. ін.). Прокіп Тетеря.. дивиться на хлопців такими виряченими очима, ніби перед ним не сільські парубки, а сатанинське навождення (Тют., Вир, 1960, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 39.

навожде́ння —

1) те, що, за на­родними повір’ями, ніби навіяне злою, нечистою силою з метою спокусити; обман почуттів, при­вид, сон;

2) = =(диявольське (сата­ни́нське) навожде́ння)= (див.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 382.