НАВИВАТИ

НАВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВИ́ТИ, в’ю́, в’є́ш і НАВИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Намотувати, накручувати на що-небудь. А я, брате, рано устаю, Великі кужелі навиваю. Великі кужелі навиваю Та чужую скриню наповняю! (Укр. лір. пісні, 1958, 435); Від часу дочасу панночка відділяла пасмо свого чудового чорного волосся, навивала його на щипці і тоді воно тріщало (Л. Укр., III, 1952, 603); Мендель приніс із магазину свіжу линву, її навинули на вал (Фр., І, 1955, 110).

2. Наготовляти за допомогою сукання яку-небудь кількість чогось.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 30.

Навива́ти, ва́ю, єш, сов. в. навину́ти, ну́, не́ш и навити, в’ю́, в’єш, гл. Навивать, навить, наматывать, намотать. Основа приготовлена, починає ткач навивати її на варстат. МУЕ. III. 20. В четвер моя мила рано встала, навинула кужелину, та й не пряла. Грин. III. 325.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 469.