НАВАЛЮВАТИСЯ

НАВА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАВАЛИ́ТИСЯ, валю́ся, ва́лишся, док.

1. Налягаючи, тиснути своєю вагою. Ті, що стояли далі, витягали шиї та навалювались на других, щоб було видніше (Коцюб., І, 1955, 276); [Орлюк:] Коли мене ранили, я навалювався на тебе всією вагою, і ти тягла мене з поля бою (Довж., І, 1958, 373); Усією вагою Друзь навалився на кийок (Шовк., Людина.., 1962, 210); Кінь навалився на одну оглоблю та й переломив її (Україна.., І, 1960, 96); * Образно. Нічого вже не можна зрозуміти, — сон навалюється, м’який, волохатий (Собко, Стадіон, 1954, 209); Засмученим поглядом стежив [Гриць] за Улькою, на яку навалилось тяжке, непоправне лихо (Добр., Ол. солдатики, 1961, 130).

2. розм. Швидко і несамовито нападати. Валківські козаки охороняли межу від нашестя хижих тварин. Татари навалювалися з півдня, пробираючись мурав-ським шляхом (Минко, Моя Минківка, 1962, 5); Два полки Косінського з гетьманом на чолі вихопилися з-за горба і навалилися на черкасців з флангу (Ле, Наливайко, 1957, 93); Образно. Фашизм навалився на нашу країну з страшенною силою і жорстокістю, анітрохи не приховуючи своїх планів (Довж., III, 1960, 50).

3. розм. Падати, сипати у великій кількості. Навалившись важкими, вологими пластами, прим’яв [сніг] до землі кущі і пригнув, розкошлатив гілля дерев (Коз., Сальвія, 1959, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 24.