НАВ'ЯЗУВАТИСЯ

НАВ’Я́ЗУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАВ’ЯЗА́ТИСЯ, в’яжу́ся, в’я́жешся, док.

1. розм. Настирливо напрошуватися на що-небудь, приставати з чимсь. З дня на день відкладав я розмову з Семенком. Не хотілося мені першому до нього в гості нав’язуватись (Мур., Бук. повість, 1959, 292); Дав [Юрко] дідові закурити і той нав’язався допомогти (Коз., Вибр., 1947, 47).

2. тільки недок. Пас. до нав’я́зувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 45.

Нав’я́зуватися, зуюся, єшся́, сов. в. нав’язатися, жуся, жешся, гл. Приставать, пристать, привязываться, привязаться. Раз прийшлось йому йти уночі вулицею, а відьма нав’язалась на його собакою. Драг. 394.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 474.