НАБУВАТИСЯ

НАБУВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́ешся, недок., НАБУ́ТИСЯ, у́дуся, у́дешся, док.

1. Бути довго, досхочу з ким-небудь або де-небудь. Дід дуже любили з гостями набува-тися та й хоть розповідати, та хоть слухати оповідань про давнину (Черемш., Тв., 1960, 378); Він чекатиме в Лижниці, поки я набудуся в Чернівцях (Л. Укр., V, 1956, 368); Вони обходили всі алеї, побували в старовинній вежі.. і ніяк не могли набутися разом (Бурл., О. Вересай, 1959, 101).

2. Проводити час. Іван обіймав молодиці, Палагну цілували чужі чоловіки .. і вдоволені, що набулись так файно, вони вертались знову до щоденних турбот (Коцюб., II, 1955, 335).

НАБУВА́ТИСЯ², а́ється, недок. Виховуватися, вироблятися, здобуватися. Вся його оця особиста підтягнутість, тактовність, культурність — це, певне, теж набувалося передусім ради неї [Вітчизни] (Гончар, Тронка, 1963, 153); В процесі тренування набуваються потрібні навики, удосконалюється виконання вправ (Худ. гімнаст., 1958, 6).

НАБУВА́ТИСЯ³, а́ється, недок., НАБУ́ТИСЯ, у́ється, док., діал. Взуватися. Чобіт легко набувається.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 21.

I. Набува́тися, ва́юся, єшся, сов. в. набу́тися, бу́дуся, дешся, гл.

1) Пріобрѣтаться, пріобрѣсться.

2) Преимущественно только въ с. в.: Прожить, пробыть достаточно долго. Ні я нажилася, ні я набулася. Грин. III. 397. Не довго я у свого батечка набувся. Федьк. Вже ж я на полі набувся, буйного вітру начувся. Грин. III. 671.

3) Въ Посл.: Поки хвалько нахвалиться, будько набудеться, — т. е. долго ожидать, пока обѣщанное сдѣлается. Ном. № 5680.

4) Пить, напиться (водки). Шух. І. 41.

II. Набува́тися, ва́юся, єшся, сов. в. набу́тися, бу́юся, єшся, гл. Надѣваться, надѣться (объ обуви). Чобіт малий, — не набувається.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 466.