НАБУБНЯВІТИ

НАБУБНЯ́ВІТИ, іє, док.

1. Збільшитися, наповнившись у процесі росту соками, поживними речовинами. Забриніли в веснянім повітрі мухи та набубнявіли на деревах бруньки, готуючись зеленим листям замаїти гаї та діброви… (Коцюб., І, 1955, 75); Катерина стоїть на причілку проти сонця, взяла в руку галузку яблуні, що набубнявіла, почувши весну (Чорн., Визвол. земля, 1950. 8).

2. Розширитися, збільшитися обсягом від насичення вологою. Для яровизації насіння намочують у воді.. Коли насіння набубнявіє і почне кільчитись, його розстеляють тонким шаром у ящиках (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 78).

3. Набрякнути, опухнути. Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи, боляче ворухнувся куточок рота (Рудь, Гомін.., 1959, 48); Клинцювате, старанно виголене обличчя неначе набубнявіло і було ніздрювате, як почорнілий весінній сніг (Стельмах, Вел. рідня, 1951. 688).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 20.

Набубня́віти, вію, єш, гл.

1) = Набубні́ти. Уже горох добре набубнявів, — пора садити. Новомоск. у.

2) О древесныхъ почкахъ: раздуться предъ тѣмъ какъ распуститься. Бруньки набубнявіли на вишні, а де-не-де і листочки роспускає. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 466.