НАБГАТИ

НАБГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Нам’яти, наробити жмутків із чого-небудь.

2. Жужмом напхати, наскладати чогось у що-небудь. Набгали мішок конопель набгом (Сл. Гр.).

3. Поступово зібрати, надбати. — І навіщо ви отаку силу книжок набгали? — звернувся до мене пан становий (Мирний, IV, 1955, 371); — Антоніно Павлівно! Я не стану вам говорити компліментів, бо скільки б я їх не набгав, усі будуть непридатні (Дн. Чайка, Тв., 1960, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 12.

Набга́ти, га́ю, єш, гл.

1) Многое согнуть, свернуть.

2) Набивать, набить въ большомъ количествѣ; напичкать. Набгав повну кишеню горіхів.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 462.