НАБАВЛЯТИ

НАБАВЛЯ́ТИ, яю, яє́ш, недок., НАБА́ВИТИ, влю, виш; мн. наба́влять; док,, перех. і без додатка. Збільшувати що-небудь за рахунок прибавки (перев. про ціну, плату і т. ін.). Полупенко наобіцяв багато речей, і від того, що полковник не спиняв його й не торгувався, — вирішив, що дає мало, і все набавляв та набавляв (Ю. Янов., Мир, 1956, 123); 3 того часу йому й набавили десять карбованців у місяць (Коцюб., II, 1955, 243); Весняна забастовка мало що дала селянам. Перелякані пани й орендарі спочатку набавили ціну, а коли зерно лягло в грунт, зірвали надбавку (Стельмах, Хліб.., 1959, 517); // Збільшувати силу, ступінь, інтенсивність і т. ін. чого-небудь. Він знав, що отець Ісидор був дуже скупий і що тії слова [нагодувати голодних] набавили йому не малого страху (Фр., VIII, 1952, 211); Ярина не оглянулась на майдан, завернула за ріг і набавила ходи (Десняк, Десну… 1949, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 11.

Набавля́ти, ля́ю, єш, сов. в. наба́вити, влю, виш, гл.

1) Прибавлять, прибавить, добавлять, добавить. Їднак я горілки набавлю, як вип’ю, зараз поставлю. Чуб. V. 1088.

2) Наводить, навести, навлекать, навлечь, причинять, причинить. Сусіди, що нас набавили нужди і біди. Гол. І. 127. Набавити лиха, страху, хороби.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 461.