МІСНИЦТВО

МІ́СНИЦТВО, а, с.

1. іст. У давній Русі — порядок заміщення державних посад боярами в залежності від знатності роду, його походження й службового становища предків. Для зміцнення свого становища бояри строго додержувались місництва (Іст. СРСР, І, 1957, 102).

2. Додержання вузькомісцевих інтересів на шкоду загальній справі, справі держави. Необхідною умовою успішного будівництва комунізму є.. повсякденний контроль, рішуче подолання в господарському житті елементів місництва і в свідомості (Програма КПРС, 1961, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 749.