МІНЯЙЛО

МІНЯ́ЙЛО, а, с.

1. заст. Той, хто займається розміном грошей. Тут всякії були пронози, Перекупки і шмаровози, ..міняйли, шинкарі (Котл., І, 1952, 137); Кожна країна і майже кожне місто мали свою монету, то на ярмарках потрібні були міняйли. Вони за певну плату розмінювали купцям їхні гроші на монету, потрібну для розплати (Іст. середніх віків, 1955, 75); Заробляли не тільки воєводи, митники, крамарі й міняйли, але й човнярі, шинкарі й усі, хто давав подорожнім притулок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 166); * Образно. Не бери мене в руки, Не пхай мого серця в любовнії муки. А то — до міняйла візьми, розпитайся: Коли я фальшивий, мене й не торкайся (Крим., Вибр., 1965, 101).

2. розм. Той, хто обмінює одні речі на інші. Везли [голодуючі] сіль, мило, запальнички, білу глину… Міняти, міняти, за кусень хліба міняти!.. Прозвали цих людей міняйлами (Гончар, IV, 1960, 71); Роман обертається, перед ним стоїть запряжений у санчата веселий міняйло Хаскель, усе добро якого вмістилося в двох мішках (Стельмах, І, 1962, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 743.

Міня́йло, ла, м. Мѣняло. Тут всякії були пронози,… жиди, міняйли, шинкарі. Котл. Ен. (Вид. Корейво 1890, стр. 88).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 431.