МІНОМЕТНИЙ

МІНОМЕ́ТНИЙ, а, е. Прикм. до міноме́т. Після шаленого мінометного й артилерійського вогню пішли фашисти в атаку (Вишня, І, 1956, 310); Захар зрозумів, що противник звідкись зручно спостерігає за його просуванням і керує мінометним обстрілом (Ле, Право.., 1957, 116); // Озброєний мінометами. Від початку міських боїв у мінометній роті Брянського сталося чимало змін (Гончар, III, 1959, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 742.