МУРЗАТИЙ

МУРЗА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що забру́днений; вимазаний; замурзаний. Яка вона [дитина] не є — хай іншим видається вона й сонливою та мурзатою, некрасивою, нерозумною, а для рідних батьків вона і найкрасивіша, і найрозумніша в світі (Збан., Єдина, 1959, 216); // у знач, ім. Поганії мурзатії з вулиці побігли (Сл. Гр.)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 829.

Мурза́тий, а, е. Съ испачканнымъ лицомъ, грязный, испачканный. Поганії, мурзатії з гулиці побігли. Грин. III. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 455.