МУРАВА

МУРАВА́, и́, ж. Те саме, що морі́г. Мабуть, ніхто не живе в тому палаці, бо й двір непрочищений, заріс густою муравою (Мирний, І, 1949, 178); І все щось він з того стриху скидав на землю і волік перед хату на мураву (Стеф., І, 1949, 112); Люба.. пройшла мимо корови, що лежала на мураві (Стельмах, І, 1962, 473).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 827.

Мурава́, ви́, ж.

1) = Муріг. Прикрив ноги осокою, накрив очі муравою, жовте тіло рокитою. Чуб. V. 942.

2) соб. Муравьи. У дворах, по у лицях, коло церкви, як мурави народу. Мир. Пов. І. 136. Ум. Мура́вка, мура́вонька, мура́вочка. Кладу я кладку через муравку. Чуб. III. 209. В її ложки під порогом заросли мурогом, а тарілочки під лавкою заросли муравкою. МУЕ. III. 77. Ой стежка да маленькая, муравочка зелененькая. Мет. 163. Найшов купу муравки. Грин. II. 222.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 454.

мурава́ див. морі́г, трава́ 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 379.