МОРГНУТИ

МОРГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до морга́ти. — Тебе б’ють, тебе рвуть,.. а ти стій, не моргни! (Вовчок, І, 1955, 131); Хто йде — не мине. То кивне, то моргне. А я шовком вишиваю, В кватирочку виглядаю (Шевч., І, 1951, 129); Михайло почав крутити цигарку, а я моргнув до Янека, і той теж підійшов до нашого гурту (Досв., Вибр., 1959, 147); Хай око бакена в фарватері широкім Червоним вогником у темряві моргне (Забашта, Вибр., 1958, 33).

◊ І о́ком (ву́сом) не моргну́ти: а) дуже швидко. Ніч у Севастополі коротка, пролетить, і оком не моргнеш (Кучер, Голод, 1961, 56); б) не звертати уваги, не реагувати. Отож я ліг спати. А вже підпилий як засне. То хоч коти гармати, І усом не моргне (Шевч., І, 1951, 240); Це й був той третій, ..що незадоволено скривився, коли їм не подали пива, в той час як інші й оком не моргнули (Перв., Материн хліб, 1960, 122);

Не моргну́вши о́ком (ву́сом, брово́ю) — не задумуючись, не бентежачись, не соромлячись. — Чого це тебе так радує? — підозріло спитала Антоніна Павлівна.— Бо буде весело, — не моргнувши оком, відповів Володимир (Собко, Стадіон, 1954, 237); Хоч би [тобі́] о́ком (ву́сом, брово́ю) моргну́ти — не звертати уваги, не реагувати. [Горпина:] Взяла соломинку та й полоскотала його по щоці, а він хоч би тобі вусом моргнув, — хропе… (Кроп., І, 1958, 194); — Дівчина закохана в нього, а він хоч би бровою моргнув (Добр., Тече річка.., 1961, 8); Як о́ком моргну́ти — вмить, дуже швидко. І як оком моргнути, війт замовк і повалився на свою постіль (Черемш., Тв., 1960, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 800.