МИЧКА

МИ́ЧКА, и, ж.

1. Пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння. Оце було я гребінку візьму, прив’яжу мичку та й собі пряду (Барв., Опов.., 1902, 53); І ось прядиво готове. Мати розчісувала його гребінкою, робила мичку і надівала на великий гребінь (Минко, Моя Минківка, 1962, 57); Сокорина стругав держака до заступа, а дружина мички микала (Кочура, Родина.., 1962, 225); * У порівн. Чуб на Грицькові був скуйовджений, як на гребені мичка (Вас., І, 1959, 117).

2. перем. Пасмо волосся, що вибивається з жіночої коси; волосся, підібране й зв’язане на потилиці. Сховала [Юнона] під кибалку мичку, Щоб не світилася коса (Котл., II, 1952, 66); В хату вскочила жінка не жінка, дівка не дівка: голова непокрита, як у дівки, а коси заборсані в мичку (Мирний, II, 1954, 145); Червоною хустиною вона Своє волосся русе пов’язала, Та мичка вибивається одна, Насмішкувата й нібито недбала (Рильський, Сад.., 1955, 69).

3. Жмут волосся у коней над копитом іззаду; щітка. — На передніх ногах мички білі? — Їй-бо вона! — Терешко аж зірвався на ноги (Гр., II, 1963, 249); Карий кінь під ним вигідно вирізнявся від решти з табуна пригнаних коней. Красивий баский корпус на тонких ногах з розкішною мичкою біля копит, як у гірських порід коней (Ле, Хмельницький, І, 1957, 353).

4. Ниткоподібне розгалуження кореня рослини. На коренеплодах замість загиблих внаслідок пошкодження мичок надмірно розвиваються нові (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 181).

5. бот., діал. Біловус (у 2 знач.). Велика площа лук.. складається з малоцінних щільнокущових злаків — мички,.. осок та різнотрав’я (Соц. твар., 2, 1956, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 722.

Ми́чка, ки, ж.

1) Связка льну, неньки, приготовленная для пряжи. Баба сиділа дома, мички пряла. Рудч. Ск. II. 13.

2) Прядь волосъ, выбившаяся изъ подъ платка. Сховала під кибалку мичку, щоб не світилася коса. Котл. Ен.

3) Волосы у лошади надъ заднею частью копыта, щетка. Коні худі, миршаві, з запалими боками, з сухими ребрами, з кудлатими гривами, пелехатими мичками. Левиц. І. 323.

4) Раст. Naradus stricta L. ЗЮЗО. І. 129.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 429.

ми́чка — пучок конопель або льону, підготовлений для прядін­ня (звідси пасмо жіночого волосся і жмут волосся у коней над копитом іззаду). Баба сиділа дома, мички пряла (казка); Сховала під кобилку мичку, щоб не світилася коса (І. Кот­ляревський); Коні худі, миршаві, з запалими боками, з сухими ребрами, з кудлатими гривами, пелехатими мичками (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 366.