МИМОЛІТНИЙ

МИМОЛІ́ТНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що короткоча́сний. Можна було мріяти хіба що про випадкову зустріч, мимолітне стискання рук (Ільч., Серце жде, 1939, 37); Іван Семенович дивився на вродливе лице господині і думав, що складне життя все-таки залишило на ньому свої сліди. Вони виявлялися у несміливій, ніби мимолітній посмішці і в тому, як трепетали під час розмови ніздрі рівного носа (Собко, Справа.., 1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 709.