МИМО

МИ́МО¹, присл.

1. Минаючи кого-, що-небудь. А ти нічого не сказала, .. Мене неначе не пізнала, Назустріч мимо обійшла (Граб., І, 1959, 215); Авто промчало мимо, обдавши нас запахом бензину (Кол., На фронті.., 1959, 55); Побачив [Тимко] запнуту в теплу шаль дівчину, котра пройшла мимо своєю швидкою і широкою ходою, не сказавши навіть "здрастуйте" (Тют., Вир, 1964, 12); * Образно. А легко ж буть чудесним, молодим — лише з життям ти йди разом, не мимо (Тич., II, 1957, 304).

2. Не зачіпаючи, не потрапляючи в ціль; стороною. Ось перший [козак] тільки вискочив навпроти воріт, — Юхим швидко, навіть не цілячись, випалив у нього: мимо (Головко, II, 1957, 355).

3. Недалеко від кого-, чого-небудь; поблизу когось, чогось (іти, їхати і т. ін.). Як хто їде або йде було мимо, то він заступить.. за двері, щоб не здоровкатись (Барв., Опов.., 1902, 160); Облупана пустка стояла ще страшніша, ніж та, котру купив Хрущ. Люди знову стали.. відхрещуватись, як проходили мимо (Мирний, II, 1954, 301); Шура, сміючись, впіймала за голову Маковея, що, пробігаючи мимо, саме підвернувся їй під руку (Гончар, III, 1959, 396).

МИ́МО², прийм. з род. в.

1. Уживається на позначення особи, предмета, повз які хто-небудь проходить, пробігає і т. ін. Мимо вікна біг цуцик (Вас., II, 1959, 213); Андрій пройшов мимо ченця, змірявши його поглядом, повним зневаги й ненависті (Довж., І, 1958, 244).

2. Уживається на позначення особи, предмета, в які не вцілює щось. Гримнув вистріл, і куля пролетіла мимо голови опришка (Хотк., II, 1966, 286).

◊ Пропуска́ти (пропусти́ти) ми́мо ву́ха (вух, уше́й, ува́ги) — те саме, що Пропуска́ти (пропусти́ти) повз ву́ха (див. ву́хо). Заглиблений у це спостерігання, пропускав [Начко] мимо вуха всі розмови й шепти (Фр., VI, 1951, 227); Мимо ушей пропускала [Люба] щоденні гострі новини, які випереджали одна одну й глибоко зачіпали народ (Ле, Міжгір’я, 1953, 25).

3. Уживається на позначення особи, предмета, поблизу яких щось відбувається. Молоді паничі окремо собі кучею так і ходять, усе щоб так стати, що як буде Галочка кривого танця вести, так щоб пройшла мимо їх (Кв.-Осн., II, 1956, 314).

4. діал. Уживається на позначення того, що є причиною, незважаючи на яку щось відбувається. Біле як сніг волосся покривало його голову, яку старець, мимо дуже старого віку, носив просто вгору (Фр., V, 1951, 34); — А наладь мені великий горнець меду, хе, хе! Лише не такого густого, як моє волосся! І старий указав на свій лисий, мов коліно, череп, а молодець мимо смутку мусив усміхнутися крізь сльози (Оп., Іду.., 1958, 15).

◊ Ми́мо моє́ї (своє́ї) во́лі — несамохіть, всупереч власному бажанню. Мимо своєї волі я стежив за кожним його рухом. Я навіть не помічав цього (Ю. Янов., II, 1958, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 708.

Ми́мо нар. и пред. Мимо. Мимо церкву їдьте, а тоді уліво повернете. Мимо церкви святої проїзжали, за гордостю, за пишностю з глави шличка не здіймали. Мимо колодізь ішли.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 425.