МЕТНУТИ

МЕТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. і неперех. Однокр. до мета́ти 1. Плиснуть по водиці, Граючись, рибки; Знову з-під вербиці Дід метне гачки (Граб., І, 1959, 320); В цій молодій людині спортивного складу є, певне, не тільки вміння метнути диск або вдарити футбольний м’яч (Руд., Вітер.., 1958, 131); Дві свічки на столі у величезному мідному свічнику метнули полум’ям у всі боки (Кол., Терен.., 1959, 135); Очі її метнули іскри, заблискотіли слізьми (Коз., Вибр., 1947, 29).

◊ Куди́ метну́в! — надто далеко зайшов хто-небудь у своїх твердженнях, намірах, діях і т. ін. [Староста:] Всіх чортів зібрать, .. щоб помогли мені причарувати до себе Бондарівну! [Герцель:] Ой, ой, ой! Куди метнув! Не їстиме й не питиме вельможний пан, поки себе не вдовольнить!.. (К.-Карий, І, 1960, 141); Метну́ти о́ком (очи́ма, о́чі, по́глядом, по́гляд) на кого — що, по чому — миттю глянути на кого-, що-небудь, швидко оглянути когось, щось. Тілько що мати вийшла чогось надвір, він зразу схопився, метнув очима по хаті, побачив непримітне місце між піччю і паколом від полу і мерщій ткнув туди рукавичку (Мирний, IV, 1955, 290); Аврелія мовчки метнула на батька погляд, повний ненависті, і швидко подалась по сходах нагору (Л. Укр., III, 1952, 286); Вихор метнув оком на чепурний садок (Кучер, Чорноморці, 1956, 13); Метнув [Левко] на Карпа колючі очі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 24); Він метнув презирливим поглядом у бік Хлопєшки (Гончар, II, 1959, 18).

2. неперех., чим. Зробити швидкий рух. Наталя швидко метнула головою вгору, ніби їй притьмом припало щось у небі побачити (Вас., II, 1959, 56); Обурення і сміх разом розпирають дівочу душу, але вона перемогла себе, насупилась, гримнула на парубка: — Безсовісний ти, Левку, та й годі! — Метнула спідничиною і вскочила в вітряк (Стельмах, І, 1962, 152).

Метну́ти брова́ми (ду́гами брів, брово́ю) — підвести брови (брову). Данько підвів облупане від сонця й частого купання лице, метнув уверх широкими дугами брів, глянув прямо батькові у вічі (Цюпа, Три явори, 1958, 28); Чоловік стряхнув сніжок з приполу, Метнув бровою, не віддав уклін. Горбатий скрикнув, кинув зброю долу, — Це він [Кармалюк]! Це він! (Мал., Книга.., 1954, 100).

3. неперех., рідко. Те саме, що метну́тися 2. — Йосипе, поїдемо за жінкою? — і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Мирний, IV, 1955, 49); Блищало небо золотом янтарин, А вже метнули в битву козаки (Мал., Звенигора, 1959, 84).

Метну́ти собо́ю, діал. — метнутися (у 2 знач.). Піднявши топір, одним замахом розрубала [Мирослава] голову медведиці. Впала.. звірюка і, метнувши собою кілька разів у боки, сконала (Фр., VI, 1951, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 691.

Метну́ти, ну́, не́ш, гл. Одн. в. отъ метати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 421.