МЕТЕЛИЦЯ

МЕТЕ́ЛИЦЯ, і, ж.

1. Сильний вітер із снігом; заметіль, хуртовина. Надворі було хуртеча Та метелиця мете; За ворітьми коло вікон Сніг горбами наросте (Щог., Поезії, 1958, 187); Свистіла, співала й плакала метелиця і на горбах над Дніпром замітала молодий сад (Донч., VI, 1957, 375); * Образно. В саду день і ніч — золота метелиця, день і ніч стоїть тихий шелест сухого листу (Вас., II, 1959, 549); * У порівн. Зривається вихор, білий цвіт метелицею в’ється по галяві (Л. Укр., III, 1952, 215).

2. Народний танець (український, російський, білоруський), виконуваний у швидкому темпі, з частими змінами фігур та обертаннями. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака гуртом оддирають (Шевч., І, 1951, 78); Молодиця чи дівка в новій запасці, в незастебнутій сірій свиті, пританцьовуючи, оступалася перед Панчохою, що навприсядки одколював коліна метелиці (Ле, Наливайко, 1957, 236); // Музика до цього танцю. От, як розставили в світлиці всі цимбали, Так на шістнадцять рук метелиці й заграли (Г.-Арт., Байки.., 1958, 152); Коли Микола [гармоніст] звів польку на хвацьку метелицю, вона вже сама легко і невимушено, з вогником метнулася колом (Баш, Надія, 1960, 75).

3. діал. Вертіж. Овечку одну метелиця напала (Барв., Опов.., 1902, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 688.

Мете́лиця, ці, ж.

1) Мятель. Бодай того коваля метелиця замела. Н. п. Метелиця засипала як піском землю снігом. Левиц. І.

2) Родъ танца, также музыка и пѣсня къ этому танцу.

3) Болѣзнь: овечій вертежъ = Мотилиця 1.

4) = Мотилиця 2.

5) Раст. Agrostis alba L. ЗОЗО. І. 110.

6) Метелиці давати. Трепать за волосы. Мужик попав коваля за верхів’я і давай йому метелиці давати. Грин. І. 109.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 420.

мете́лиця —

1) сильний вітер зі снігом; заметіль, хуртовина; мете­лицю як сніговий вітер пов’язува­ли з нечистою силою (пор. безосо­бові «Мете», «Дороги замело», от­же, щось нечисте (якась зла сила) несе сніг, хурдить, замітає шляхи, отже стає на перешкоді людині); можливо, звідси: «Не те, що мете, а те, що зверху йде»; коли в горах бушує гірська метелиця, то, гада­ли, несеться «дияволова мати»; ще про завію кажуть: «Світа Божого не видать»; за народною прикме­тою, якщо на Різдво мете, то це до доброго роїння бджіл, тому бажа­ють: «Як густо сніг мете, так щоб густо роїлися бджоли». Бодай того коваля метелиця замела (пісня); Надворі було хуртеча та метелиця мете; За ворітьми коло вікон Сніг горбами наросте (Я. Щоголев); фразеологізм: дава́ти мете́лиці — бити;

2) старовинний народний танець, виконуваний у швидкому темпі, з частими змінами фігур та обертаннями, а також музика до нього; танцювали його колом, усе­редині якого була одна пара, коб­зар вшкварив, а козаки — Аж Хор­тиця гнеться — Метелиці та гопака гуртом оддирають (Т. Шевчен­ко); От, як розставили в світлиці всі цимбали, Так на шістнадцять рук метелиці й заграли (П. Гулак-Артемовський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 361.