МЕЛОДИКА

МЕЛО́ДИКА, и, ж.

1. спец. Сукупність властивостей і закономірностей, які характеризують мелодичні явища в музиці. Перемінні розміри знаходимо в пісенній і інструментальній творчості багатьох народів. Вони становлять одну з характерних рис і українських народних пісень і побіч своєрідної мелодики та ритміки чимало спричиняються до незвичайної і оригінальної їх краси (Осн.. диригув., 1960, 85); Світлий колорит, благородна велич і простота, пластичність мелодики зумовили популярність музики Бородіна (Мист., 6, 1958, 46).

2. Вчення про мелодію.

∆ Мело́дика мо́ви — зміна висоти голосу під час мовлення, що надає мові певного тонового забарвлення.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 669.