МЕДЯНИК

МЕ́ДЯНИ́К, я́ника́, ч. Медовий коржик. Шматок чорного засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами, здається краще найсолодшого медяника (Мирний, IV, 1955, 320); — Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! — гукав Бульба услід жінці. — Нам не треба пампушок, медяників… маковників та всяких там пундиків! (Довж., І, 1958, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 666.

Медяни́к, ка, м.

1) Медовый пряникъ. Той купує горілку, той медяників. Левиц. І.

2) Раст. a) Galium verum L. ЗЮЗО. І. 123. б) Primula officinalis. L. ЗЮЗО. І. 132. — Veris. ЗЮЗО. І. 171. Ум. Медяничо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 415.

медя́ни́к (зменшене — медя́ничо́к) = медівни́к —

1) рід печива у вигляді медового коржика, пряника, який виготовляли з киплячого меду з додаванням до нього бо­рошна; дарували щедрувальникам, посівальникам, колядникам, ними ж обдаровували на свята своїх хре­щеників хрещені батьки, а «ону­ків» баби-повитухи та ін. — Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! — Гукав Бульба услід жінці. — Нам не треба пампушок, медяни­ків… маковників та всяких там пундиків! (О. Довженко); — Зрозумійте, маю свято, А роботи ще ба­гато… Чи спеклись медівники, Чи готові пиріжки? (Олександр Олесь); Йому медяничок, А їй не мудрую хус­тину, Собі ж несе на постоли Реме­ню доброго (Т. Шевченко);

2) див. первоцві́т 1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 359.