МАЧУЛА

МАЧУ́ЛА, и, ж.

1. Волокно, добуте з луб’яного шару кори молодої липи вимочуванням. Витріщив очі [старший боярин], як баран. Обручами голова збита, Мачулою свитка зшита (Кв.-Осн., II, 1956, 33); // перен. Про вайлувату, безхарактерну людину. [Степан:] Що ж: де жінка голова, там чоловік мачула (Кроп., II, 1958, 67).

2. Груба тканина, виготовлена з такого волокна; рогожа. Не бачили, не чули — бо плели мачули (Номис, 1864, № 13249); Василева борода мачулами увита (Сл. Гр.).

3. Те саме, що мачу́лка. Терти спину мачулою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 656.

Мачу́ла, ли, ж.

1) Рогожка, мочала. Ми, бач, не бачили й не чули, а плели мачули. Василева борода манулами увита, а смолою улита. Мет.

2) об. = Маштула. Там такий манула. Екатер. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 413.