МАРНОВІРНИЙ

МАРНОВІ́РНИЙ, а, е.

1. Те саме, що забобо́нний 1. — Не на добре така зустріч. — Не на добре? А ви марновірні, виходить, Ніно. — Взагалі ні, але тут, у вас, мабуть, повірю в забобони (Коп., Земля.., 1957, 150); Графові тієї ночі приснився страшний сон, і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах — молодий граф був марновірний (Донч., III, 1956, 49).

2. Який грунтується на марновірстві. У свідомості деяких наших людей ще й досі збереглись марновірні, антинаукові уявлення про здоров’я і причини хвороби людини (Наука.., 9, 1959, 41); // Спричинений марновірством. [Флегон (з марновірним жахом):] Хто меч підійме, від меча загине (Л. Укр., II, 1951, 434).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 631.