МАРЕВО

МА́РЕВО, а, с.

1. Зорове явище в атмосфері, при якому біля горизонту з’являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба; міраж. Марево мріється, неначе діється (Номис, 1864, № 13431); Малюнок зближувавсь до нас, Та тільки блідним становився [ставав], А далі — далі і зовсім Поблід і — марево пропало (Щог., Поезії, 1958, 376); Степове марево, далеке й романтичне; коливаються отари овець у прозорій воді, дерева й скирти, і пливуть, і пливуть (Ю. Янов., II, 1954, 234); *У порівн. Тут цілий далекий пейзаж.., затканий туманом та сонцем, неначе дивне марево в Сахарі (Н.-Лев., II, 1956, 386).

2. чого і без додатка, перен. Витвір уяви; видіння, примара. Безжалісна музо! куди ти мене завела?.. Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя? (Л. Укр., І, 1951, 131); Він не міг заснути. Тільки заплющить [Македон] очі, як одразу ввижаються йому страшні марева (Шиян, Вибр., 1947, 214).

3. Миготливий шар теплого повітря біля поверхні землі (особливо в спеку); сухий туман. Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі (Коцюб., II, 1955, 229); Марева останніх днів літа вже поставали над рівниною, освітленою чистим, незахмареним сонцем (Ле, Право.., 1957, 333); * Образно. Вечоріло. В кімнаті було темно, тільки коло грубки стояло червоне марево (Вас., Вибр., 1954, 39); * У порівн. Як марево, звисла пара над стравами (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 626.

Ма́рево, ва, с.

1) Сухой туманъ, волнующіяся испаренія. Сонце піднялось височенько, роса висохла; над ставками, над гадками затремтіло ясне марево. Левиц. І. 9.

2) Миражъ, обманчивое видѣніе. Марево, паноче, увесь світ мороче. Ном. № 3059. Марево мріється, неначе діється. Ном. № 13431.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 405.