МАКІТРА

МАКІ́ТРА, и, ж.

1. Вид глиняного посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором. Вареники ті самі, та інша макітра (Укр.. присл.., 1955, 276); Другі товкли макогонами в макітрах жовте пшоно з салом на кашу (Морд., І, 1958, 134); Ще довго Марія по хаті вешталась. Підбивала тісто в макітрі, поралась біля печі (Головко, II, 1957, 118); * У порівн. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Н.-Лев., II, 1956, 374).

Стри́жений (остри́жений) під макі́тру (макі́трою) — острижений кружком. Стрижені під макітру хлоп’яки місили глину (Ільч., Вибр., 1948, 12); Макітрою кругом острижена голова [в Якима], потовщали трохи зрижілі гнуті донизу вуса (Ле, Хмельницький, І, 1957, 432).

◊ Макі́тра ро́зуму в кого, фам. — хтось дуже розумний. — Так не можна. Онисіє Степанівно. Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (Н.-Лев., III, 1956, 91); — Ловко зметикував [бригадир], — казали колгоспники, — от тобі й дурне сало, а в нього макітра розуму! (Ю. Янов., II, 1958, 320); Розби́ти макі́тру, фам. — посваритися. Вість, що.. голова колгоспу й директор школи розбили макітру між собою, безумовно, просочилася з партзборів у масу (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 332).

2. перен., ірон. Про голову людини. Вхвативсь [Низ] за бороду кудлату І злому Трої супостату Макітру одділив од плеч (Котл., І, 1952, 225); — Ні, от ти тільки сама звари своєю порожньою макітрою, чи ти хоч подумала, що плещеш (Коз., Сальвія, 1959, 189).

3. діал. Улоговина. Тільки вночі Остап з Соломією зважились податися на берег. Вилазячи з макітри на гору, вони побачили червоне крайнебо, наче сходив місяць (Коцюб., І, 1955, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 602.

Макі́тра, ри, ж.

1) Родъ большой глубокой глиняной посуды съ круглымъ дномъ и значительно большимъ дна широкимъ отверстіемъ, употребляющейся для помѣщенія муки, тѣста, масла и пр. и для растиранія соли, пшена и пр. У гуцуловъ макітра болѣе напоминаетъ глубокую мису. Шух. І. 264.

2) Котловина.

3) Переносно: голова у человѣка. І злому Трої супостату макітру одділив од плеч. Котл. Ен. V. 49. Ум. Макітерка. Носить дід макітерку, баба сковороду. Грин. III. 314. Ув. Макітрище.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 399.

макі́тра (зменшене — макі́терка, макі́терочка) — вид старовинного або середнього посуду великого розміру напівсферичної форми з широким отвором (перев. для пе­ретирання маку, пшона, солі); пе­реносно — велика голова (звідси макі́тра звари́ла), в козацькі часи стригли хлопців «під макітру», кружком, при цьому насаджуючи макітру на голову. Вареники ті са­мі, та інша макітра (приказка); Носить дід макітерку, баба сково­роду (Б. Грінченко); Сього-того по макітерці, та й годі з мене (М. Номис); Того-сього півмакітри (М. Номис); фразеологізм: макі́тра ро́зуму в кого, жартівливо — дуже розумний, кмітливий, розсудливий.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 351.