М'ЯТИСЯ

М’Я́ТИСЯ, мну́ся, мне́шся, недок.

1. тільки 3 ос. Ставати зім’ятим. Коваль вправно орудував молотком.. Розпечений брусок гнувся, м’явся в огняних бризках (Горд., II, 1959, 168); // Мати властивість швидко збрижуватися, робитися м’ятим. Штучний шовк мнеться.

2. перен., розм. Виявляти нерішучість, ніяковість; вагатися. Довго він терся та м’явся, поки зважився сказати про своє лихо… (Мирний, І, 1949, 350); Він усе чогось м’явся, ..бажаючи щось сказати, та не насмілюючись (Гр., II, 1963, 95);// Робити щось повільно; гаятися. — Що се ви тут мнетесь? Чому вікон не одчиняєте? (Мирний, III, 1954, 222); Він не може дивитися, як син мнеться. Волочить ноги. Молодий, а неповороткий який (Горд., II, 1959, 208).

3. коло (біля) кого, фам. Постійно перебувати біля когось; крутитися, тертися. Собі очиці зав’язала І у панаса грати стала, Енея б тілько уловить; Еней же зараз догадався. Коло Дидони терся, м’явся (Котл., І, 1952, 77).

4. Пас. до м’я́ти 1, 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 840.

М’я́тися и мня́тися, мну́ся, мне́шся, гл.

1) Мяться. Терлось та м’ялось. Чуб.

2) Мяться, не рѣшаться. Молоденький козаченько під оконечком мнеться. Чуб. III. 173.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 459.