ЛІЧИТИ

ЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, недок.1. неперех. Називати числа у послідовному порядку. — Лічитиму до трьох: раз!.. два… (Довж., І, 1958, 206); // Знати назви і послідовність чисел в яких-небудь межах. Людина навчилася лічити тисячі років тому (Наука.., 9, 1961, 20); — Він такий тямовитий, що вже сам до тисячі лічить (Стельмах, II, 1962, 107).

2. перех. і без додатка. Визначати кількість, суму кого-, чого-небудь. Став пан Пістряк лічити; лічить-лічить, а у п’ятій сотні одного козака не долічиться (Кв.— Осн., II, 1956, 161); — Він в семінарії лічити не вмів навіть гроші… (Вовчок, VI, 1956, 254); — Скільки ж це буде верстов? — запитав Григорія наш дід Семен.. — А хто їх там лічив, — стримано відповів мандрівник (Довж., І, 1958, 77); // Вести певні підрахунки. Курчат восени лічать (Укр.. присл.., 1955, 292); Щось вічно розмірковував [Мемет], пригадував, лічив і раз у раз бігав у крамничку (Коцюб., І, 1955, 394); Комбат став лічити на пальцях (Гончар, III, 1959, 249).

◊ Грудки́ лічи́ти [на доро́зі] — дивитися вниз (опустивши очі). Лічи́ти дні (годи́ни, хвили́ни і т. ін.) — стежити за часом, з нетерпінням чекаючи кого-, чого-небудь. Лічу в неволі дні і ночі І лік забуваю. О господи, як-то тяжко Тії дні минають (Шевч., II, 1963, 235); Не лічи́ти чого — дуже багато чогось. Не лічив Пилипко, скільки разів приходилося йому падати (Мирний, IV, 1955, 301); Летить, кричить, шумить орел, Розбитих хвиль не ліче: Їх безліч (Олесь, Вибр., 1958, 61); Не лічи́ти годи́н (хвили́н і т. ін.) — не стежити за часом. Не дивлячись на сонце, не лічачи годин, йшла молода пара довгим зеленим яром (Н.-Лев., І, 1956, 154); Ре́бра лічи́ти (полічи́ти) кому — бити кого-небудь. — Вилазь, вилазь лишень; я тобі ребра полічу, як ніхто ще тобі їх не лічив… (Мирний, IV, 1955, 60).

3. неперех. Визначати в певній кількості, в певних сумах; нараховувати. — То скільки ж це вийде орендної плати з пана за сорок три роки, якщо по дев’ять карбованців з десятини лічити? (Стельмах, І, 1962, 357).

4. перех. Рахувати, визначаючи що-небудь як початок відрахунків, одиницю виміру тощо. Товщину снігового покриву вимірюють снігомірною рейкою.. Лічать від землі до поверхні снігу (Фіз. геогр., 5, 1956, 94); Ми всі від Жовтня золотого Ведем літа і лічим вік (Мас., Побратими, 1950, 5).

5. перех., перен. Брати до уваги під час підрахунків, визначення чого-небудь і т. ін.; враховувати. Опріч відомих Вам оповідань я надрукував.. "Посол від чорного царя", оповід. в "Житті і слові" — ото, здається, і все, коли не лічити дрібничок (Коцюб., III, 1956, 195); Мені за сей час нічого веселого не трапилось, коли не лічити веселого сонця і моря (Л. Укр., V, 1956, 209).

6. перех., за кого — що, ким, чим, перен. Те саме, що вважа́ти. [Степанида:] От правда на світі! Як жінок, то й не лічать за людину!.. (Кроп., І, 1958, 135); — А як крадуть [мужики] ліс, то через те, що вони лісом обділені, що панський ліс вони лічать своїм (Коцюб., І, 1955, 462); Пани і підпанки, що слините з-за брам. — Не вас лічив Тарас За Україну! (Ю. Янов., V, 1959, 67).

ЛІЧИ́ТИ², лічу́, лі́чиш, недок., перех., рідко. Те саме, що лікува́ти. Дурня вчити, що мертвого лічити (Укр.. присл.., 1955, 250); Вона набрала зілля Та пішла в палати Лічить його (Шевч., І, 1951, 373); Розмовляю та синів питаю, Чи давно захорував їх дєдьо, Що йому робили, чим лічили? (Фр., XIII, 1954, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 533 - 534.

Лічи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Считать. Лічу в неволі дні і ночі і лік забуваю. Шевч. 548. Де гроші лічять, там не пхайсь. Ном. № 5863.

2) Лѣчить. Лічили, лічили, — поки її безталанну в труну положили. Шевч. 330.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 372.