ЛЯ

ЛЯ, невідм., с. Шостий звук музичної гами, а також нота, що позначає цей звук.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 575.

I. Ля пред. = Біля. Стоїмо ми ля воріт. Черниг. у.

II. Ля . Употребляется какъ вставка. Я ходив ля до нею. Вх. Зн. 34. П’ять днів ля робив. Вх. Зн. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 390.