ЛЮДОЖЕР

ЛЮДОЖЕ́Р, а, ч. Те саме, що людої́д. Волохате страховисько [отець Павло] вивело кілька страшних, достотно, як виводять людожери, звуків і наблизилось до тітки (Кач., II, 1958, 13); — Розбійник!. .Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. — хвилювався дорогою Семен (Коцюб., І, 1955, 127); — Смерть фашистам! Смерть людожерам! — лунає в натовпі (Ів., Таємниця, 1959, 145); * Образно. Там не школа, а в’язниця… Там фашистський офіцер. На кашкеті в нього птиця, Хижа птиця-людожер (Воронько, Три покоління, 1950, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 569.

Людоже́р, ра, м. Людоѣдъ. Кріваві людожері. К. ЦН. 314. Змій людожер. К. МБ. X. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 388.