ЛЮБІСТЬ

ЛЮ́БІСТЬ, бості, ж; рідко. Те саме, що любо́в. Я звікувала в розкоші, заміж пішла по любості, сини в мене як соколи… (Вовчок, І, 1955, 63); Паде кір’я [кора] із явір’я, паде кір’я із бука, Та уже нам, мій миленький, в любості розлука (Коломийки, 1969, 215); Замфір присідає під кущем, обережно з любістю розгортає листя (Коцюб., І, 1955, 190).

◊ (Бу́ти) до лю́бості кому — бути до вподоби кому-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 563.

Лю́бість, бости, ж.

1) Любовь. Заміж пішла по любости. МВ. І. 92. Не білись, личко біленькеє, будуть к тобі гості, гості не з любости, а од нелюба старости. Чуб. V. 574. Нехай о тім увесь світ знає, же з любости смерть буває. Гол. III. 396.

2) Пріятность; удовольствіе. до любости бути кому. Нравиться. робити до любости. Въ свое удовольствіе дѣлать, по своему желанію. Боклаги з напитками і всякі ласощі. Пий і їж до своєї любости, хто хочеш. К. ЧР. 85.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 386.