ЛЮБ'ЯЗНО

ЛЮБ’Я́ЗНО. Присл. до люб’я́зний. Став до нього сотник люб’язно говорити (Кв.-Осн., II, 1956, 165); Князь Арпад дуже люб’язно зустрів княгиню Ольгу, що прийшла до нього з дружбою і миром (Скл., Святослав, 1959, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 566.

Лю́б’язно, нар. Любезно, привѣтливо, мило. Підійшов до неї і спитав так тихенько та люб’язно. Кв. II. 244. Ум. Люб’язне́нько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 387.