ЛУЩИТИ

ЛУ́ЩИТИ, щу, щиш, недок., перех.

1. Обчищати від шкаралупи, лузги і т. ін.; лузати (у 2 знач.). Я йому незабаром за поміч стала: .. й мак ріжу, і квасольку лущу (Барв., Опов.., 1902, 354); Почав [Івась] їй і підсобляти, то горох лущить, то хату замете (Григ., Вибр., 1959, 123); На фермах ріка Рось стриже вівці, ріже коренеплоди, лущить кукурудзу (Рад. Укр., 1.І 1951, 3).

◊ Мов (що) горі́хи (горі́шки) лу́щити — дуже легко, без напруження. — Таке воно в мене цікаве до всього.. А задачі рішає, мов горішки лущить (Стельмах, І, 1962, 378).

2. перен., фам. Сильно бити. Стала Кобила — ні з міста [місця], Бо вона дуже була норовиста. Я її пужалном лущу (Щог., Поезії, 1958, 124); Як замахне [чоловік] ціпом, як почне лущити по мішку! (Фр., IV, 1950, 56); // рідко. Вбивати. Пан Цибульський любив пополювать, було.. качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить (Стор., І, 1957, 154).

3. з кого, фам., рідко. Те саме, що лупи́ти 3. — Їм [панам] що?.. Вони собі повбирались в управу, лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Мирний, І, 1949, 393).

4. с. г. Розпушувати верхній шар грунту після збирання врожаю. Щоб запобігти утворенню брил під час оранки, стерню треба лущити слідом за збиранням хлібів (Колг. Укр., 8, 1959, 16); Між ними [копами] снували трактори, лущили стерню (Десняк, Десну.., 1949, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 561.

Лу́щити, щу, щиш, гл. Снимать кору, шелуху, кожицу (съ плодовъ, яицъ).

2) Колотить. Піймав і давай лущити йому боки києм. О. 1862. X. 36. Запорожці… татар і туркоту лущать. Стор. МПр. 43.

3) Брать (о деньгахъ). Лущитимуть з нас грошики, та й ні гадки! Мир. ХРВ. 386.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 384.