ЛУЧНИЙ

ЛУЧНИ́Й¹, а, е.

1. Прикм. до лу́ка. Пекан любить глибокі вологі суглинкові, чорноземні і лучні грунти (Хлібороб Укр., 5, 1964, 29); Лучна рослинність України до Великої Жовтневої революції була вивчена дуже мало (Розв. науки в УРСР.., 1957, 330); За вмістом білка сочевична солома значно перевищує пшеничну, ..а за своєю поживністю наближається до лучного сіна (Зерн. боб. культ., 1956, 51); У більшості колгоспів не поліпшують лучних угідь головним чином через відсутність насіння трав (Колг. Укр., 8, 1956, 32); // На якому знаходяться луки, зайнятий луками. Правий берег [Волги] крутий, гірський, лівий — низовинний, лучний (Ек. геогр. СРСР, 1957, 178).

2. Признач. для робіт на лузі (див. луг¹ 1).

ЛУЧНИ́Й², а́, е́, розм. Який добре лучить або з якого добре лучити. — Далеко лучніший у мене є лук (Пера., З глибини, 1956, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 560.

Лу́чний, а, е.

1) = Влучний.

2) Лучной.

3) Согнутый въ дугу.

Лучни́й, а́, е́ Луговой. Лучне сіно. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 383.