ЛУПИТИСЯ

ЛУПИ́ТИСЯ, лу́питься; мн. лу́пляться; недок., розм.

1. Тріскаючись, відділятися маленькими, тонкими плівками (про шкіру). Іноді нормальна шкіра [обличчя] погано переносить щоденні вмивання з милом, червоніє, лупиться (Наука.., 7, 1965, 37); // Позбуватися верхнього шару шкіри і т. ін., що відокремлюється маленькими тонкими плівками. Лупляться ноги, що все в воді (Сл. Гр.); В дорозі його вид попікся та почав лупитися (Кос., Новели, 1962, 99); Лупиться під палючим сонцем старенький, вимитий дощами дах (Збан., Малин. дзвін, 1958, 3).

2. Виходити з яйця (про пташенят, курчат і т. ін.). — Нехай би твої хлопці швидше будували пташник. Віриш? Курчата, як сарана, лупляться (Добр., Тече річка.., 1961, 213); // перен., зневажл. Народжуватися (про дітей). Раби мовчали, Царі лупилися, росли І Вавілони муровали (Шевч., II, 1953, 351); [Ряженко:] Ти все воюєш, а діти лупляться, не питаючись, чи побачать батька (Мик., І, 1957, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 557.

Лупи́тися, плю́ся, пишся, гл.

1) Спадать (о корѣ), лупиться (о кожѣ), шелушиться. Лупляться ноги, що все в воді. Васильк. у.

2) Выходить изъ яйца (о птенцахъ). Ном. № 13690.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 382.