ЛУБ'ЯНИЙ

ЛУБ’ЯНИ́Й, а́, е́. Прикм. до луб. Клітини, що розташовані в лубові, називаються луб’яними волокнами (Практ. з анат. рослин, 1955, 86); До школи входить кільканадцять парубків з дрючками, луб’яними звитками (Фр., IX, 1952, 176); // Який містить у собі волокно — луб. Волокна луб’яних рослин містяться глибоко в корі (Техн. культ., 1956, 186); // Вигот. з лубу. На вишневій гіллячці висіла луб’яна козубенька (Н.-Лев., І, 1956, 475); На жовтій луб’яній дошці парували варені лини та окуні (Збан., Переджнив’я, 1960, 173); // перен. Схожий на луб; негнучкий, невправний. Он пан той не з наших, і язик у нього луб’яний, мовляли, а він і того звичаю навчив (Барв., Опов., 1902, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 552.

Луб’яни́й, а́, е́ Сдѣланный изъ луба. На вишневій гіллячці висіла луб’яна коробочка. Левиц. Пов. 192. Луб’яний язик. Плохо выговаривающій (шуточно). Лавреничків! Який то у вас, москалів, язик луб’яний! Скілько між нами вештаєшся, а й досі не вимовиш: вареників. Котл. Моск. Чар. VII.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 379.