ЛИЦЕВИЙ

ЛИЦЕ́ВИЙ, а, е, ЛИЦЬОВИ́Й, а́ е́.

1. Прикм. до лице́ 1. Дивилась любовно очима на сина.. Потім вії злегенька затремтіли, і м’язи лицеві біля рота — в печаль (Головко, II, 1957, 20); У дітей в ранньому віці мозкова частина черепа більш розвинена, ніж лицева (Шк. гігієна, 1954, 71).

2. Який міститься, знаходиться спереду, зверху, зовні. Гостям показали справді унікальний витвір — перший глобус Місяця з усіма впадинами та рельєфами на його лицевій і тильній стороні (Вол., Місячне срібло, 1961, 352); Колорит гуцульських [керамічних] виробів: білий фон побілки займає близько половини всієї лицьової площі (Гуцульська кераміка, 1956, 46).

3. спец. Ілюстрований. Одним з найбільших історичних творів цього часу [XVI ст.] було Лицеве (тобто ілюстроване) літописне зведення (Іст. СРСР, І, 1957, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 500.