ЛИХОВІСНИЙ

ЛИХОВІ́СНИЙ, а, е. Який свідчить про наближення, початок якого-небудь лиха, нещастя. Щось лиховісне було в гарячім повітрі кав’ярні (Коцюб., II, 1955, 153); Тихі, принишклі пороги. Ні лиховісного погрюкування човнів об каміння, ні гоготання Ненаситця (Рудь, Гомін.., 1959, 34); Як у давній пісні Шепнули Бондарівні лиховісні, Та мудрі люди: "Дівчино! Втікай!" (Рильський, II, 1956, 52); То не буря-громовиця скаженіє і лютує, ой, не круки лиховісні небо всіяли хрестами, — то чужинці йдуть ордою (Гур., Друзі.., 1959, 13); // Який виражає лихі, ворожі наміри щодо кого-, чого-небудь. Мовчазний і похмурий, з блідим нервовим обличчям, він рідко коли підводив очі — чорні, з лиховісним вогником (Коцюб., І, 1955, 297); Максим Кривоніс одним духом випив кухоль горілки, вдарив ним об стіл і лиховісним оком блимнув на шляхту (Панч, Гомон. Україна, 1954, 72); // Який викликає страх, тривогу. При місяці оглядали ханський палац, і парк, і оту лиховісну Соколину вежу, куди вкидали дівчат-полонянок (Гончар, Тронка, 1963, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 497.