ЛИСНІТИ

ЛИСНІ́ТИ, і́є, недок., чим, від чого і без додатка. Блищати своєрідним лиском (про начищену, лаковану, змащену і т. ін. поверхню). Пучку другої руки він смачно присмоктував, бо там колись було сало, а тепер вона тілько лисніла ним (Мирний, І, 1954, 331); За Свиридихою тюпав Сидорчук.. Важко дихав. Упрівав і ввесь аж лиснів від рясного поту (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 140); Поскріб я коней, щоб і порошинки не було, помив їх водою: блищать, аж лисніють (Мур., Бук. повість, 1959, 7); Уже шумлять невидані врожаї, де ковилем лисніла цілина (Сос., Так ніхто.., 1960, 39); // Яскраво відсвічувати, сяяти, блищати. У хатці темно й тихо; в віконечко скрять дві пломенисті зірочки іскрясті з неба голубого і білий сніг лисніє (Вовчок, І, 1955, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 491.

Лисні́ти, ні́ю, єш, гл. Блестѣть; лосниться. Вода лисніє у криниці. Лебед. у. Всюди блищало і лисніло по світлицях. Левиц. І. 298. (Панок) з круглим червоним лицем, так гладесенько виголеним, що воно у його аж лисніло. Мир. Пов. II. 60.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 362.