ЛИПНУТИ

ЛИ́ПНУТИ¹, ну, неш, недок.

1. тільки 3 ос. Приклеюватися до кого-, чого-небудь. Сніг лип до полозків, до кінських копитів (Н.-Лев., III, 1956, 120); Пудами чіплялась за чоботи глина. Чіплялась за чоботи, липла, як сум, Як туга, якої нічим не віддерти… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 62); // Бути липким. Ще пахло [в школі] тоді свіжою фарбою, і до чого не торкнись — все липне (Гончар, Тронка, 1963, 141).

◊ Ли́пнути до рук див. рука́.

2. розм. Обліплювати, обсідати кого-, що-небудь (про мух і т. ін.). Мухи липнуть до теплого.

3. до кого, перен. Горнутися, тулитися, відчуваючи симпатію до кого-небудь. Легковажні й легкодумні панни й дами так і липли й горнулись до його (Н.-Лев., V, 1966, 245); В школі стала [Ніна] вожатою, ..і піонери липли до неї, наче вона притягала їх, як магніт (Коп., Земля.., 1937, 6); * Образно. Сон так і липне до неї, огортає в свої звабливі обійми (Дім., Ідол, 1961, 17); // до чого. Настирливо прагнути чого-небудь; домагатися чогось. Чого ж тепер усі пани липнуть до сії грамоти? (Мирний, IV, 1955, 80);

4. Те саме, що злипа́тися 2. Липли очі і рука відмовляла йому (Фр., І, 1955, 188).

ЛИ́ПНУТИ², ну, неш, док., чим, на кого і без додатка, діал. Однокр. до ли́пати. Дівчина липнула на його своїми очима, мов блискавкою (Н.-Лев., II, 1956, 309); — Де ти гроші подів, ледащо, кажи, де?.. — А він тільки липне очима та й мукне… (Коцюб., І, 1955, 304).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 488.

Ли́пнути, ну, неш, гл.

1) Липнуть, приставать. З чим ся обходимо, тоє до нас липне. Ном. № 5990.

2) Льнуть. Всі його люблять, всі до його липнуть. Котл. Н. П.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 360.