ЛИЗУН

ЛИЗУ́Н, а́, ч., зневажл.

1. Той, хто любить лизатися (у 2 знач.).

2. перен. Те саме, що лизоблю́д. — Що ж то ти робиш? — Не бач? Не відчиняють гемонські панські лизуни. Не пускають по волі — увійдемо силою (Мирний, IV, 1955, 187); В повітрі заблищали шаблі і кулаки, почулася лайка..— Ах ти, панський лизуне! — Хлопська пико! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 488).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 484.

Лизу́н, на, м.

1) Лижущій.

2) Подлиза, льстецъ. Стали мужики лизуни добриться до панів. Волч. у.

3) Миѳическое существо, въ образѣ большого звѣря, живущее въ лѣсахъ и пожирающее людей. Чуб. І. 193.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 358.